Арешт, тортури, ГУЛАГ: як "король гумору" Остап Вишня пройшов крізь радянський терор

Остап Вишня - один із найвідоміших українських гумористів 20 століття - пройшов крізь механізм радянського терору так жорстко, що його історія досі звучить як нереальна. Арешт у 1933 році, конвеєрні тортури, внутрішні тюрми НКВС, багаторічне виснаження в сибірському таборі та дивовижне повернення до творчості створили одну з найтрагічніших, але й найсильніших біографій української літератури.

Як насправді виглядала репресивна реальність, у якій опинився "король українського гумору", розповідає РБК-Україна.

Хто такий Остап Вишня

Остап Вишня (справжнє ім’я - Павло Губенко) - легендарний український письменник-гуморист, автор "усмішок" і один із наймасовіших авторів 1920-1930-х років, чиї наклади обчислювалися мільйонами.

Він створив унікальний стиль на межі сатири, народного мовлення й ліричного гумору, ставши символом "сміхової культури" українського відродження.

Але саме всенародна популярність зробила його небезпечним для сталінського режиму - і в 1933 році його життя пішло трагічним шляхом репресованих.

Арешт, який приглушив чарівний сміх

Арешт Остапа Вишні відбувся в ніч на 27 грудня 1933 року, коли письменник повертався додому після редакційної роботи. Його звинуватили у "контрреволюційній діяльності" - стандартному штампі для знищення впливових діячів культури.

Популярність Вишні була рекордною, і саме це зіграло проти нього - радянська влада не терпіла авторів, яких любили більше, ніж офіційну пропаганду. Уже через кілька годин після арешту він опинився в ізоляції, без права на листи, адвоката й бодай крихту інформації про свою долю.

Тортури у внутрішній тюрмі НКВС: удари по тілу і психіці

У слідчих ізоляторах НКВС почалося те, що найближчі називали "бурею, яка зламала людину, але не знищила її дух". Катування мали системний характер.

Допити тривали по 20-30 годин, змінювалися "конвеєром" нових слідчих, позбавленням сну, погрозами розстрілу. У деяких кімнатах ув’язненим дозволяли стояти, але не сидіти - спеціальні "стоячі камери" мали виснажити фізично, щоб зламати волю.

За спогадами дружини Марії Губенко, письменник зізнавався після звільнення: "Якби я міг не підписати - я б не підписав. Але там не було вибору: або підпис, або могила". Пізніше слідство офіційно визнали сфальсифікованим, але це рішення ніяк не повертало йому роки життя.

Вирок без суду: 10 років ГУЛАГу

Рішення про покарання винесла таємна Особлива нарада НКВС у 1934 році. Суду не було, адвоката не було, протоколу засідання не було - лише повідомлення: десять років таборів "за участь у контрреволюційній організації".

Письменника відправили до Омського табору, де він працював санітаром у бараку для хворих. Там він пережив сотні смертей на власних очах. Табірні умови були катастрофічними: мінімальна їжа, холод, виснажлива робота, епідемії.

Вишня, за свідченнями табірних медиків, страждав на туберкульоз, дистрофію й виснаження такої сили, що не міг втримати просте відро з водою.

Життя на межі: туберкульоз, голод і випадок, що врятував

У ГУЛАГу письменник кілька разів наближався до смерті. Тривалий голод спричинив м’язову атрофію, легені були уражені туберкульозом, а організм - виснажений до межі. Він фактично вижив завдяки роботі санітаром: там було трохи тепліше, ніж на лісозаготівлі, і хоч якась їжа.

У своїх пізніших записах він напише: "Я не вмів помирати - тож довелося жити".

У 1943 році, коли Вишню вже майже приговорили до страти, а СРСР потребував українських лояльних голосів - його раптом звільнили. Формулювання звучало абсурдно: "повністю відбув строк", хоча до закінчення терміну залишалося кілька років.

"Я воскрес" - але зламана тінь залишилася назавжди

Після звільнення Вишня жив у Москві під негласним наглядом, а в 1944 році отримав дозвіл повернутися до Києва. Його поява в літературі стала сенсацією: вся країна вірила, що він загинув у таборах.

Письменник жартував у публічних виступах, але у щоденнику визнавав: "Сміх - моя робота. А от спати я тепер не вмію". Посттравматичні розлади, безсоння і неврологічні симптоми супроводжували його до останнього дня.

Чому режим не знищив Вишню?

Історики виокремлюють кілька причин. Популярність письменника була настільки потужною, що його смерть могла створити українського "мученика". Крім того, за умов воєнного часу СРСР прагнув демонструвати "гуманність".

До того ж гумор Вишні був настільки цінним інструментом впливу на масову свідомість, що його повернення режим використав як символ – "людина виправилась і працює на благо держави".

Людина, яка пережила неможливе

Остап Вишня лишився символом сміху навіть після того, як пережив пекло, яке мало б убити будь-кого. Його історія - це хроніка боротьби за життя, внутрішньої сили й національної гідності, яку радянська система не змогла загасити.

Вас також може зацікавити:

• Хто такий Євграф Ковалевський, який дав ім'я сучасному Донбасу та посприяв зняттю цензури з Шевченка
• Як Єлизавета, донька Ярослава Мудрого двічі стала королевою вікінгів
• Іван Багряний та його виживання у катівнях НКВС і "буржуазний націоналізм"

Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: Електронний архів визвольного руху, Енциклопедія сучасної України, Інститут історії України НАНУ.