Бійці вінницької бригади взяли в полон російського офіцера: черговий доказ, що “друга армія світу” — це міф

Бійці 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна Національної гвардії України «Червона Калина» взяли в полон російського старшого лейтенанта Вавіна. Ця історія стала черговим підтвердженням того, що реальна сила вимірюється не кількістю техніки чи гучними заявами, а професійністю, злагодженістю та мотивацією. Українські воїни доводять це щодня.

Полонений Вавін розповів, що служить у російській армії з 2021 року. До війська він потрапив не за покликом серця, а через примус — після закінчення цивільного інституту, в якому навчався за військовою програмою. Його перевели з тилових залізничних військ до мотострілецького підрозділу й відправили на передову. Це стало його першим бойовим завданням на території України.

Він зізнався, що вже під час першої спроби виконати наказ усе пішло не за планом. Підрозділ потрапив під атаку українських безпілотників, його напарника поранило, а сам Вавін ледве врятувався. Згодом його знову відправили на завдання — цього разу він залишився сам після того, як інший боєць наступив на міну. Коли офіцер намагався самостійно вийти до вказаної точки, натрапив на позиції українських бійців і здався без спротиву.

Під час допиту Вавін розповів про атмосферу страху й безвиході, що панує в російських частинах. Він визнав, що командування не рахується з втратами й жене солдатів на смерть, не забезпечуючи їхніми ресурсами та навіть елементарною підтримкою. За його словами, половина батальйону, у якому він служив, уже загинула, а тих, хто повернувся з госпіталю без пальців або з тяжкими пораненнями, знову кидають у бій. Він сказав, що у військових фактично немає вибору: якщо не підеш у наступ — отримаєш тюрму, якщо підеш — загинеш.

Ці свідчення вкотре показують, що російська армія далека від образу “другої у світі”. За гучною пропагандою криється хаос, безлад і байдужість до людського життя. Російські військові воюють не за ідею і не з переконання, а через страх і примус. Це робить їх слабкими — морально, психологічно і тактично.

Українські воїни тримаються не тому, що їх змушують, а тому що вірять у те, що роблять. Саме в цьому полягає головна перевага нашої армії — у мотивації, розумінні, заради чого стоїш, і в довірі побратимів. Кожен боєць “Червоної Калини” знає, заради чого ризикує життям: заради своєї землі, родини, майбутнього.

Історія полоненого офіцера — це ще один доказ того, що міф про “всесильність російської армії” остаточно зруйнований. Українці не злякались, не відступили й не зламались, попри постійний тиск і перевагу ворога у техніці. Наші воїни не відступають не тому, що не мають куди, а тому, що знають — за ними Україна, їхні родини і народ, який довірив їм життя своєї держави.

Тож, коли хтось говорить про нібито “невідворотну силу” ворога, варто згадати цю історію. Ворог — не машина, а люди, які не розуміють, навіщо воюють. А проти людей, що захищають свій дім, така армія не має шансів. Українська сила — у стійкості, у вірі й у любові до свого. І поки наші воїни стоять, Україна буде жити.

“Червона Калина” продовжує тримати свій стрій. І разом з нею тримається вся країна.